Мене заточили камені в квадратні стіни
Я забув де любов, де сонце на небі стине
Згадую знов і знов, на ліжку кольорові тіні
П’єш думками з мене кров, моя – моя єдина
ПР.
Та коли ніч ввійде у ранок
Забуду я любов твою
І затягне у серці рану
Проміння сонячне, мою
Пробач любов уже нічий я,
А ти вже більше не моя
Залишилось одне похмілля,
Після міцного почуття
Я зібрав свої погляди й заховав далеко в душу
Я кохав, та тепер піти я звідси мушу
Спини мене літом сонячним, зимою пекучою, з мене досить
Я піду на весні і залишуся там де осінь
ПР.
Нехай летить літак у небі
Нехай птахи з дахів зліта
Я залишуся там де воля
Де є надія на життя
І коли ніч ввійде у ранок
Забуду я любов твою
І затягне у серці рану
Проміння сонячне, мою
Пробач любов уже нічий я,
А ти вже більше не моя
Залишилось одне похмілля
Після міцного почуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353357
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.07.2012
автор: DarkLordV