* * *
Приліг в квітучих чебрецях.
Пливло понаді мною небо
і мліла спека полуднева…
Яка ж пора прекрасна ця!
О, як я тут пораював!
Привільно і натхненно думав!
На лавці під креслатим дубом
етюд у серці малював.
Як легко дихалось мені!
Як ніжно й п’янко пахли трави!
Забувши злободенні справи,
я дивувався й пломенів!
Який густий пташиний спів!
Яка акустика в природи!
А соловейко як виводив!..
Жаль, що наслухатись не вспів.
Набачитися вволю – теж.
Ледь-ледь наблизився до істин.
А треба ж повертатись в місто.
А почуттям немає меж!..
А онде шарудить кортеж.
Весільний. До монастиря.
О, як він душу окриля!
Тут рай квітучий в літню пору.
І покладуть на Зажур-гору
букети, мов до вівтаря.
Йдуть молодята…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352866
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.07.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА