Загой всі рани на своїх руках,
закрий всі хмари своїми зубами,
опісля приходь з револьвером й горілкою,
будемо пити при демонах,
проте в освітленні,
я знаю ти принесеш солену рибу,
і
сіль проріже тишу морем,
смерть у вигляді кулі затримається
в розрядженому повітрі,
а ми питимемо й питимемо,
допоки хтось із нас не вистругає
душу,
яка вибереться з тілесного полону
і полетить собі геть.
(небо теж може бути в’язницею для птахів,
тому ми частіше зустрічаємо їх саме там.)
Після літра хтось вітром тобі у горло продереться
і зашепоче наливай ще.
Наверх до світла вівтаря
проберуться хробаки і ми звільнемось
від страждань,
наші погляди перестрінуться на дні пляшки,
і ми з тобою будемо воювати проти
внутрішньої перестороги.
Ти голосно кричатимеш « Я вже п’яна!».
Я візьму і вб’ю нашу любов сокирою,
що висить поруч газети про депресивні психози.
Ти поріжешся об ножі на кухні,
і вибіжиш геть
Я й не наздоганятиму. Горілка скінчились занадто
швидко,
ну й похуй.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352167
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.07.2012
автор: ImmortalPsycho