У снах я часто там, де народилась,
Чужа вже хата, інший тепер двір.
Та тільки клени зовсім не змінились,
Над ними небо голубе, повір.
І яблуні чекають у знемозі,
Почервонівши, падають в траву.
Чи пам’ятають, хто життя їм множив –
Ростила мама яблуньку нову…
Гуляє вітер вулицею зліва,
Що справа – споришами поросла.
На цвинтарі вже заросла могила
І доля у сусідів непроста.
Прийшла у двір чужими я ногами,
А вікна аж стогнали – загляни.
І інші квіти, як були у мами,
Десь ділись край дороги ясени.
Дитинство тут гуляло босоноге
І в юності розлогі береги,
В городі працювали до знемоги,
По-іншому ж бо жити не могли.
У спогадах село вже потопає,
Схилились пам’яттю мої думки.
Над згадками видніється заграва,
Та в снах лечу туди я залюбки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351990
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.07.2012
автор: Тамара Васильєва