Стигле яблуко падає долі розгойдує тишу.
В свою рідну галактику сонце під вечір піде.
І під небом нічним обережно я тіло полишу, -
зникну безвісти в ніч - літо знову пусте...
Ще ніколи під зорями я не любила самотність.
Жаль, що місяць-Нарцис своїм сяйвом мене осліпив.
Він так схожий на Тебе, далекий, і геть одинокий -
поміж знаків-сузір'їв - по-справжньому так не любив...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351133
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2012
автор: Ліна Біла