Знову думки про рідну мову.
Вона в мені бринить, бурлить,
Мов чисте джерельце ранкове,
З якого хочу завжди пить.
Її любить не перестану.
Як можна корінь обрубать
У дерева, що ріс віками?!
Це ж треба камінь в серці мать.
Я рідну мову свого краю,
Немов зіницю бережу.
Інші так само поважаю,
От хоч би взять російськую.
Чим більше мов людина знає,
Тим менше довкруж неї меж.
Любить вкраїнську закликаю
Й народів інших мови теж!
Та не знеструмлена російська,
Бо розвивається, живе.
У Україні українська
Чомусь завжди в нокаут йде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350972
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.07.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)