В житті буває, що ми робимо дурниці.
Ховаєм посмішку – плюндруємо вуста.
До болю в рідне пнемо голки, навіть спиці.
Неначе мати – не людина. А Сатана…
Часоплин моди увібрав клітинки й вени, -
Так мозаїчно кожен день нова душа.
Багатим заздрить Прометеям сцени.
Того не тямить, що давно вже нежива…
Відсутній вибір між застиглим і новим.
І вічні цінності в добро завуальовані.
Це як в Шевченка – то і мертвим , і живим.
Без руху, певно, все навіки-вічні сковано!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350910
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2012
автор: Ліна Біла