Давно так в раж я не входила.
Йшла собі, дощ як з неба вгрів!
Так, наче бруд із мого тіла
Вирвати з коренем хотів.
Мов бусол ранньою весною,
По парасолі клекотав,
Все навкруги залив водою.
Уже не вулиця, а став.
Вся мокра, в церкву поспішала,
Згори автомобіль летів.
Мабуть, здалось йому, замало
Ще з тіла вимито гріхів.
В воду, мов вітер у колосся,
Ввійшов, облив з лиця до ніг.
І аж тоді мені здалося,
Що чиста вже, неначе сніг.
Не злилася, лише раділа.
Бог мене любить, як ніхто.
Знов піднеслися вгору крила,
Адреналін пішов за 100.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349836
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.07.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)