Ненароджені діти
ті спогади місячним сяйвом
Заблукали у душах
згубили притулок в серцях
Поворотом ключів
у замках від воріт задзеркалля
Не дають нам заснути
в пророцтвах початку кінця
Тихим скрипом дверей
відкривають кімнат анфілади
Щемним лясканням п'ят
по паркетах затертих підлог
Розлітаються жахом
осколками іскр порцеляни
Коридорами снів
в галереях оскалів тривог
Мармуровими сходами
срібними кульками ртуті
Розтікаються сумніви
в тріщинах з'їзджених фраз
Не дають нам надій
ні згубитися ані забутись
В поволоках світів
в павутинні колишніх образ
Та чи варто ховатись
за кимось придумані страхи
Поки в наших очах
розцвітають світи вайт шеруб
Поки спрагли вуста
тим забутим захмеленим смаком
Молока що поїла
нас доля з усміхнених губ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348403
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2012
автор: Володимир Минькач