Недозволене кохання…

Коли  обертаєшся  назад,
і  розумієш  що  все  втрачено,
хочеш  кричати  від  дикого  болю…


А  що  ви  робите  коли  ваше  яскраве  і  повноцінне  життя  втрачає  свої  фарби,  і  стає  однотонним,  таким  сірим  і  буденним…  Що  ВИ  РОБИТЕ  КОЛИ  НІЧОГО  НЕ  ВЕРНУТИ  НАЗАД,  і  ти  просто  кусаєш  лікті  від  тих  мук,  що  роздирають  тебе,  коли  дивишся  в  такі    знайомі  очі  і  не  знаходиш  там  тепла  яке  тебе  гріло…  коли  грунт  пропадає  під  ногами,  і  ти  ходиш  поволі  ніби  завантажений  невидимою  масою…  коли  тебе  мучають  спогади,  і  по  венам  лезом  виписуються  літери  ЧОМУ?  ЗА  ЩО  МЕНІ  ЦЕ…  
Так  це  історія  про  те  що  наповнює  змістом  всіх  нас  простих  смертних,  це  дарунок  Купідона  і  Афродіти  –  кохання,  це  те  заради  чого  ми  живемо,  це  людська  суть,  і  від  неї  немає  спасу…  Тому  почали…
Він  ріс  веселим  хлопчаком,  як  і  всі  малі  діти  був  розбишакою,  пустував  без  упину,  корчив  лагідні  пички,  бігав  і  капризував…  Його  батьки  були  небідними,  тому  дитинство  проходило  райдужно  і  безхмарно…  З  дитсадка  він  перейшов  в  школу  яка  була  всього  в  кілька  хвилин  ходьби  від  його  дому,  він  до  цих  пір  пам’ятає  ті  коричневі  стіни  і  підвали  які  пахли  сирістю,  і  аж  ніяк  не  знанням…  Не  можна  сказати,  щоб  він  вирізнявся  на  фоні  своїх  однокласників,  але  одним  точно,  щоб  він  не  робив  завжди,  завжди  доводив  до  кінця,  і  щоб  це  не  було,  чи  домашнє  завдання,  чи  превентивний  план  нападу  на  вчительку  з  дурними  питаннями…  завжди  все  до  кінця,  принцип  який  прописався  жирним  шрифтом  (ДЕСЬ  ОТАКИМ)  в  його  житті…  якось  бігаючи  по  коридорам  рідної  школи  він  очима  заглянув  в  паралельний  клас,  і  там  на  задніх  партах  побачив  дівчинку,  з  дуже    блідою  шкірою  та  незвичними  очима  трьохкольоровими    зелено  –  каро  –  блакитними…  «альбінос»  подумав  він  і  замислився  він  також  мав  такі  очі…а  її  волосся  таке  шовковисте,  падало  рівними  локонами  на  її  плечі,  і  ось  вона  подивилась  на  нього  і  в  її  очах  було  стільки  зацікавленості,  що  він  не  витримав  і  втік…  так  ішли  роки…  і  ось  йому  стукнуло  16…  матір  померла…  всі  ми  знаємо,  яке  це  горе  коли  помирає  найближча  тобі  людина,  чому  запитаєте  найближча…  все  просто  і  елементарно,  оскільки  саме  МАТІР  виносила  вас  і  вона  дала  вам  життя,  вона  перша  почула  ваш  сміх,  крик,    і  перше  слово,  це  вона  ніжно  стискала  маленькі  пальчики  і  усміхалася  коли  ви  намагалися  ходити,  але  це  виходило  курйозно…  це  вона  найближча  і  найрідніша,  хто  б  що  не  казав…  і  батько  розказав  йому  те,  що  вони  його  усиновили,  і  він  не  є  рідною  дитиною,  і  те  що  його  батьки  залишили  в  дитячому  будинку  на  початку  90  –  тих…  він  образився  на  батька,  через  те  що  він  не  сказав  йому  раніше…  маючи  непогані  навики  в  роботі  з  автомобілями,  та  знаючи  фізику  і  математику,  він  поступив  на  механічний  факультет  столичного  вузу,  звісно  на  платну  форму,  але  це  не  було  проблемою  оскільки  батько  непогано  заробляв…  він  переїхав  в  Київ,  почав  працювати  в  вечірню  зміну  на  СТО,  і  складати  свій  капітал…  і  одного,  здається  зимового  ранку,  він  побачив  знайоме  волосся,  тільки  воно  не  було  на  дівчинці,  а  вже  на  дівчині,  яка  прожила  досить  на  цьому  світі…  тепер  він  знав  що  робити,  тому  сміло  підійшов  до  неї  і  поклавши  руку  на  плече  сказав  «привіт»…  він  відчув  як  плече  здригнулось  під  його  рукою,  можливо  з  переляку  (подумав  він),  і  вона  обернулася…  і    він  просто  не  зміг  стримати  усмішки…  вона  також  посміхнулася  у  відповідь  і  сказала  «я  тебе  пам’ятаю,  ти  той  маленький  хлопчик,  який  втік  від  мене,  страхопуд»,  на  що  він  ще  більше  розсміявся…    нарешті  вони  познайомилися,  її  звали  Христиною…  а  він  її  кликав  Христинка  –  намистинка…  і  навіть  життєві  долі  співпадали,  вона  теж  була  прийомною  дитиною,  її  батьки  жили  в  Канаді,  а  вона  вчилася  в  Києві  на  зубного  техніка  (і  як  ми  всі  зрозуміли  її  зуби  були  білими,  як  в  того  бобра  з  реклами  зубної  пасти  колгейт)…  вони  разом  казилися  і  дуріли,  неначе  божевільні,  які  втекли  з  психодиспансеру…  мене  особливо  вражає  той  випадок,  коли  він  на  модулі  заповз  в  аудиторію  і  по  –  пластунськи  витяг  її  з  кабінету  і  вони  разом  побігли  геть  з  універу,  брехня  скажете  ви,  як  таке  можливо,  та  це  не  складно,  старенький  викладач  здається  не  виспався  вдома,  тому  і  куняв  на  робочому  місці,  а  група  насолоджувалася  тими  моментами  в  які  можна  вдало  списати  і  не  паритися…  але  треба  було  докласти  трішки  зусиль  і  повитирати  підлогу  улюбленої  альма  –  матері  і  вони  були  на  волі…
Спільний  стукіт  двох  сердець,  формував  стежину  по  якій  вони  йшли  разом…
Вона  йому  сказала:  «ми  з  тобою  так  схожі,  навіть  думаєм  одинаково,  і  напевно  це  доля…»,  на  що  він  відповів:  «а  ти  мала  навіжена  психопатка,  без  якої  я  не  можу  прожити»…  це  було  нетипове  взаємне  освідчення…
Для  неї  було  НАДзвичайним  щастям,  ділити  світанки  разом  з  ним,  імітувати  його  ледве  чутний  храп,  та  бити  його  по  писку  несвіжими  шкарпетками  (та  він  трішки  був  грязнуля,  але  це  її  не  лякало)…  а  ще  бувало  заганяла  йому  пальця  під  самі  ребра  і  лоскотала  до  приємної  напівсмерті,  він  старався  її  сильно  не  бити  подушкою  і  завжди  кидався  Нявчиком  в  неї…  ото  халепа,  я  вам  забув  розказати  про  кота,  якого  нарекли  Нявчиком  і  прирекли  на  вічні  страждання  в  їхній  квартирі  (вони  вирішили  забити  на  гуртожиток,  і    винайняли  однокімнатну  квартирку  в  спальному  районі),  це  був  монстр    -  паразит  якого  всі  любили,  а  назвали  його  так,  через  те  що  він  нявкав  лише  тоді  коли  хотів  їсти,  і  більше  ніколи…  його  улюблене  місце  було  на  канапці  яка  розміщувалася  біля  вікна,  і  коли  сонце  нагрівало  її  кіт  стрибав  на  неї  і  лагідно  мружив  очі  від  екстазу,  який  наповнював  його  блюзнірську  душу…  через  кілька  років  помирає  його  названий  батько,  і  передає  йому  по  заповіту  значні  кошти,  і  він  вирішує  поїхати    в  Лондон  спробувати  поваритися  в  каші  туманного  Альбіону,  підівчивши    англійську  мову  на  курсах,  він  разом  з  нею,  рука  в  руку,  поїхали  на  чужину…  чуже  життя  не  дуже  йому  сподобалася,  англійський  спокій  та  прохолодна  погода  не  справляли  приємного  враження  на  його  запальну  натуру…  тому  вони  трішки  поїздили  по  Європі,  побували  в  Парижі,  де  вимазалися  в  свіжій  фарбі  Ейфелевої  вежі  (її  фарбують  раз  на  7  років),  їли  китайську  їжу  в  Нью  –  Йорку,  бігали  по  бруківці  в  Вені,  одним  словом  побачили  світ…  і  от  він  не  витримав  і  запропонував  їй  свою  руку  і  серце  в  обмін    на  халявну  каву  зранку…  (ну  і  інші  деталЬки)…  все  було  просто  чарівно  він  запросив  її  в  затишний  ресторан  де  під  чашкою  її  улюбленого  чаю  з  корицею  лежало  колечко  і  він  їй  сказав…  «знаєш  а  мені  здається  я  тебе  шукав    завжди,  я  хочу  дихати  з  тобою  в  один  такт,  відчувати  тебе  щосекунди,  ділити  з  тобою  все…тому  будь  зі  мною  поруч  назавжди»….  Вона  звісно  дала  свою  згоду…і  подзвонила  своїм  батькам  в  Канаду…і  вони  поїхали  до  них  в  гостини  і  там  за  келихом  червоного  вина,  вони  розказували  про  себе,  далі  він  про  себе  що  він  не  знає  справжніх  батьків,  про  своє  дитинство  про  плани  на  майбутнє,  і  про  те  як  він  сильно  любить  її,  і  як  на  диво  батько  (тесть)  наливав  собі  все  більше  вина  слухаючи  його  історію…  в  його  очах  блищало  щось  дивне,  а  матір  виглядала  так  наче  їй  щойно  зробили  кровопускання…  все  вияснилося  наступного  дня…  виявляється  його  кохана  це  його  сестра,  названі  батьки  розказали  що  вони  в  90  –  ті  роки  були  в  Києві  і  хотіли  усиновити  дівчинку,  але  в  той  час  було  з  цим  складно,  тому  вони  домовилися  з  одною  породіллю  яка  щойно  народила  двійню  (близнюків)  що  та  їм  віддасть  донечку  за  матеріальну  допомогу,  (оскільки  вона  могла  прокормити  тільки  одну  дитину)  і  вони  поїхали  в  Канаду…він  не  знав,  що  й  казати,  почав  перевіряти  зробив  ідентифікацію  генів  (результат  був  позитивним)  поїхав  піднімати  архіви  і  все  сходилось,  дійсно  він  кохав  і  спав  з  своєю  сестрою…  і  хотів  на  ній  одружитися…  ця  жорстока  правда  не  давала  йому  спокою,  він  не  їв,  і  не  спав  ночами,  а  вона  жорстко  змінила  свою  позицію  стосовно  нього,  вона  втікала  від  нього,  обходила  десятою  дорогою,  вісім  років,  цілих  всім  років  вони  вчилися,  любилися,  а  тепер  це  все  виявилось  міражем,  такою  пустою  ілюзією…  життя  написало  такий  страшний  сценарій,  що  годі  уявити…  все  розділилось  і  пропало…  він  втратив  все  і  вся,  пригнічений  і  розчарований  не  хотів  жити…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348237
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2012
автор: EroS