Які ми, люди, дивні є істоти -
Вчимось пів віку, часом й все життя,
Щоб мати що закинути до рота,
Багатства прагнем, влади, визнання.
Потомків в світ приводимо, мудріємо -
Так безперервно рід за родом йде.
Світ пізнаєм, працюємо, старіємо.
А потім смерть у землю нас кладе.
Чи думаєм про це? Ми хочем жити.
Що значить, жить? Для чого жить і як?
Згідна з одним - щоб душу не згубити.
А в інше...ну, не віриться ніяк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347875
Рубрика: Нарис
дата надходження 03.07.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)