Зранку Соня поїхала в місто, вирішувати свої питання. Коли катер причалив до острову, було дуже темно.
Соня відразу ж пройшла в свою кімнату, щоб провести себе в порядок і переодягнутись до обіду. Не вспіла вона надягнути інше плаття, як в кімнату з незвичним видом ввійшла Марія.
- Маленька міс питала вас, - сказала вона і закусила губу. - … Вона дуже хоче вас бачити.
- З нею все добре?
- Так, але… - Марія зам’ялась. На її обличчі було видно боротьбу між довгим мовчанням і любов’ю до дитини. – Каже, що бачила сон… Що дуже хоче вам щось сказати.
Соня здихнула х полегшенням.
- Ну, що ж, через хвилинку я прийду, - сказала вона. Потім добавила:
- Не потрібно розказувати це батькові, що я піду до неї, а привести дівчинку в столову ви самі можете.
Юля ще сиділа в халаті. Очевидно, вона щойно проснулась. Соня замітила, що дівчинка спить в західні години, а це недобре. Обличчя Юлі виражало небезпеку.
- Привіт, моя дорогенька, - Соня привіталась з нею, як з подругою і хлопнула своєю долонею в її. – А ну давай, признавайся, зо це Марія мені розказує, що тобі дурні сни сняться…
Юля помахала головою.
- Це не поганий сон, - сказала вона. В голосі дівчинки чулась якась невпевненість. – Цей сон про тебе. Поки я спала, мені наснився голос, і він сказав, що моя мама тебе кличе.
Соня обернулась і подивилась на Марію, але та мовчала, не знаючи, що сказати чи зробити.
- Твоя мама? – перепитала Соня.
Дівчинка кивнула.
- Так. Голос ще тоді сказав, що ти повинна піднятись на кришу в західному крилі і там тебе жде лист…
Соня постаралась зобразити повну спокійність і цікавість, щоб не образити дівчинку.
- Ну, що ж, якщо так, лист, мабуть, дуже важливий, - сказала вона і знизила плечима.
- Дуже-дуже, - підтвердила Юля. – Цей голос сказав, що лист дуже важливий і що ти повинна якнайшвидше прийти.
Соня відчула як голова розривається від думок. Було це сном? Чи якимось таємним планом, щоб… “Щоб що?”- спитала вона себе. Можливо Сьюзан не…?
Соня стряхнула головою. “Я стаю такою ж дурною, як і ті Ленгдони зі своїми привидами”.
Вона повернулась до дівчинки.
- Скажи мені, сонечко, - попросила вона, - а цей голос… Це був чоловічий чи жіночий голос?
Почувши ці слова, Марія ахнула, але Соня не подивилась в її бік, продовжуючи пильно дивитись в обличчя Юлі.
Юля пожала плечима і сказала, ніби повчала маленьку дівчинку, яка нічого не розуміє:
- Це був голос Ангела.
Вона подивилась на Соню так, ніби такі речі повинні бути відомі кожному.
- Тільки Ангели можуть розмовляти з тобою уві-сні.
Соня поцілувала дівчинку.
- Ну дякую тобі, моє сонечко, щоб ти так точно виконала те, що тобі сказав голос. А тепер пообіцяй, що викинеш всі ці думки із голови. Обіцяєш!
Дівчинка кивнула.
- Обіцяю.
Вона була рада це чути.
Соня встала, щоб піти. Уже в дверях її зупинив наляканий голос Марії.
- Ми не ходимо в західне крило.
Соня нічого не відповіла служниці у відповідь і пішла назад у свою кімнату. Вона прекрасно знала, що західне крило дому пустувало. Рей розказав їй, що кімнати в цій частині дому були пусті і не відремонтовані.
Якийсь час вона просто сиділа в своїй кімнаті, роздумуючи над дивним “звістками”. Звичайно, Юля не могла вигадати все це, хоч у дівчинки була гарна уява. А якщо не сама, значить, щось її підштовхнуло на це?
Навіювання у сні? Соня читала в книжках, що іноді пацієнтів психіатричних клінік піддаються гіпнотичних дій під час сну. Команди шепочуть на вухо і ти мусиш їх виконувати.
Може хтось у сні нашептав Юлі в розрахунку, що вона потім проснеться і обов’язково розкаже Соні про те, що їй снилось.
Але хто? І навіщо?
Нарешті Соня встала, лампу і потихеньку вийшла із своєї кімнати.
Пагорби стояли, занурені в смерковий морок. Вся сім’я, напевно, готовилась до обіду. Щось зупинило Соню. Підсвідомий страх заставив її зупинитись. В кожну кутку їй ввижались довгі щупальця тіней, ніби вони тягнуться через чорне провалля, але вона прямо йшла з льодяним серцем, знаючи, що цікавість і дізнатись правду все рівно переможе, думаючи про те, що більш спокійнішого і безпечного вечора чим цей пізній час, все рівно не буде.
Їй тільки і потрібно було, що йти по темним пагорбам, які вели із головної вежі в західне крило дома. Скоро Соня дійшла анфілади, в яких ніхто не був довгий час.
В одному місці Соня нахилилась і провела пальцем по підлозі. Пилюка зібралась під пальцем в грудку, густа і щільна. Тут ніхто ніколи не ходив. І, значить, ніхто не може спостерігати. Просто не можливо повірити, щоб хтось міг пройти по цих підлогах, не потривоживши вікову пилюку, не залишивши слідів, таких, яких залишила Соня.
Соня з сумнівом роздивлялась кімнати і коридори, думаючи про те, що, не зможе сама знайти коридор. Несподівано вона зайшла в приміщення, яке в свій час, повинно було бути бібліотекою. В одному кутку кімнати хисткі сходинки, що підгнили, вели в гору до закритих дубових дверей в кінці маленького коридорчика, що знаходився рівнем вище. Вона запинилась біля підстави сходинок. Було б тупо довіритись цим прогнивши дошкам, які були ненадійні.
Зненацька тонкий промінь світла промайнув по тріщині під дверима. Світло промайнуло, лизнувши темні запилені сходинки і зник. Потім повторилось знову.
Хтось був в кімнаті за закритими дубовими дверима і безшумно рухався з лампою чи факелом…
“Сьюзан”, - подумала Соня, але тут же стряхнула головою, відігнавши від себе цю дурну думку. Духи не повертаються на землю, щоб бродити по ній з тихим стогоном. І якщо сходи з легкістю витримали того, хто зараз зображав за дверима привида, вони легко витримають і її.
Вирішивши це, Соня по-вище підняла лампу, щоб освітити собі шлях, і сміло ступила в перед.
Вона так і не змогла добратись до дверей з її примарним світлом. Гнилі сходи виявились якраз такими ж ненадійними, як спочатку думала Соня. Вони страшно прогнулись під нею з м учительним скрипом і зненацька, відірвавшись від стіни, рухнули в низ, потягнувши за собою Соню, яка ловила руками повітря, намагаючись знайти опору.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346871
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2012
автор: Adam van der Vollen