Стояли два чоловіки у Струмені Води. Обидва боролись з течіею, коли та ставала бурхливою , обидва приймали з вдячністю рибу і все, що приносила Вода для розваг і для смутку. Обидва з жалем випускали з рук те, що відбирала Вода, оплакували втрати... Аж поки один з них не подумав : "Чому б не влаштувати свій власний шматок Води і не залежати від Струменя". Став він довкола себе гребельку мудрувати,- та все більшу й вищу. Як затишно стало. Вода не відбирала. Він сам вирішував яку і скільки рибки заводити. Боронив свою нерухому Воду, що зі Струменю перетворилася на його власне маленьке озерце, від непрошених гостей і подій...
От тільки коли час прийшов навіки покидати їм Воду, то той, хто був у Струмені, втрачав лише сліди ніг на дні, а той, що зупинив воду для облаштування власних меж,- частину себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345477
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.06.2012
автор: Маріанна Вдовиковська