Ти знаєш…за тобою я сумую,
Хоч не пишу тобі у пелені образ,
Я подихом тебе щоніч вартую,
І поглядом твоїм молюсь щораз.
Нехай назавше ти закрила двері,
Я на порозі під сивим тим дощем,
Що в ньому ми купались, наче в небі
Зустрілись лебеді навіки відтепер.
Я не прошу тебе – бо я втомивсь просити,
Тікати геть без відповіді знов,
Хіба ж ти не могла мене простити,
Мою тобі довіру і любов?
Напевно, так судилося мені,
Шукати втіхи між чужої згуби,
А потім знов писать тобі вірші,
Тобі…з якою більше я не буду.
А так хотів…Так хочу…Чи не варто,
Бо це лишень гріховне полотно,
Тебе, напевно, інший хлопець жартом
Вже веселить…коли я лиш пішов.
Чекатиму…хоча чого чекати?
Бо ти ж услід мені не повернеш,
Так як не падали мої червоні карти,
Душа моя для тебе все навстеж…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345141
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2012
автор: Мирослав Гончарук-Хомин