У череві ночі клубочаться грози,
Мигтять блискавиці, вигрюкує грім.
Лякливо пригнулись густі верболози,
Тривожно шумлять осокори старі.
Ревуть знавісніло вітри-буревії,
Долиною мчать до ріки ручаї.
Усе підкорилось небесній стихії,
Ніщо не уникло обіймів її.
До ранку розбурхане небо верга́ло
На землю холодні потоки води,
Дерева з корінням в гаю виривало,
За ніч натворивши чимало біди.
А вранці, знесилені диким розгулом,
Розтерзані хмари за обрій пішли,
Лишивши у спадок занесені мулом
Поля і сади, що якраз одцвіли.
Осяяло сонце невтішну картину,
Зігріло теплом скаламучену рінь
І доторком ніжним, як мати дитину,
Голубило звергнуту велич корінь.
Повстане, відродиться буйство зелене,
Загояться рани великі й малі.
Життя невгамовану силу поверне
У лоно безсмертне святої землі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343773
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.06.2012
автор: Дощ