Рідко читають Тараса, сучасні українці,
Не мають часу заглянути в свою душу,
Зате кохаються у салі і горілці,
І все ж про « Сон» Шевченка нагадати мушу.
Бо мій народ, знов хочуть поділити,
На тих хто славить Перемогу над фашизмом,
І тих , хто з думкою реваншу, відродити,
Часи ОУН,займаються псевдо-патріотизмом.
І цього року знов, лише сильніше,
Чуби холопи ,будуть гнівно виривати,
А закулісним кукловодам буде веселіше,
Один народ, до прірви ворожнечі підганяти.
Не бачу я ,щоб Кобзаря згадали,
На жодному із гасел у «Свободи»,
Невже Бандера з Коновальцем відіграли,
Більш значну роль, у тобі мій народе?
Я Сталіна ще більше не терплю,
Бо він народ мій, вивіз до Сибіру,
Все ж , дань подяки, щиро віддаю ,
Я тим, що в Перемогу, не втрачали віру.
Що Україну, нашу неньку, захищали,
Від таборів, де люд живцем палили,
Що рідну землю, кров’ю поливали,
Щоб ми на ній, сьогодні мирно жили.
Я вдячний тим, що з трудового рабства,
Моїх бабусь,дідів,до дому повернули,
І не сприймаю я нащадків, панства,
Що поліцейську форму одягнули.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342650
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.06.2012
автор: Федик Юрій Михайлович