* * *
Правда десь жила непоказна.
Вже її давно ніхто не слухав.
А лукава славна показуха –
у столиці.
Її кожен знав.
Шанував її й боявся люд.
Кажуть, споконвіку так велося.
Там святих вже стільки розвелося!
Аж кишить вже родичами юд.
Сказано: сірома – божий раб.
Тільки-но від цицьки відлучали –
бідолах канонів научали -
підставляти щоку, лоба й зад.
І деруть овечок залюбки.
Все на себе міряють закони.
Вже малюють навіть на ікони.
Правлять світом нині бандюки.
Горопахам гори золоті
навівають праведні дембіли.
І на чорне вперто кажуть – біле.
Обіцянкам-цяцянкам радій.
Кривда – скрізь, а правда – де-не-де,
наче гніт, що от-от запалає.
Владу люд допоки ще лиш лає,
та вже скоро божий суд гряде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342551
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.06.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА