Віднині - двоязикі... А, може, двоголові?
Страшних казок прадавніх безпуття ожило!
І що - могили братські? Пощо - бочівки крові?!
По-зрадницьки лобизно перегниває тло...
Куди іти віднині? Котрому "православ’ю"
Схилятися безплідно, безстатусно?.. Дарма!
В обіймах Неньки знову торкаємо знеправ’я,
То вже й азарто-гласу у натовпі нема.
А, може, "вциркулярять"?! Даруйте, і "звалують"?..
О, Господи блаженний, ще й Ти чомусь мовчиш!
І тільки супиш хмари... Бездумно марширують
Сини чи яничари попід аркади тиш.
Як розболілось нині! Останньою нуждою
Зволочена надія у запустінь німу...
Ще до пори, до часу лишаючись Собою,
Вже майже безязика бреде Мара в пітьму...
(6.06.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342282
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2012
автор: Леся Геник