Стоїть сторозтерзаний Київ,
Здригнулась Вкраїна жива,
Тут мову вкраїнську вбивають
Прекрасну як спів солов"я.
Зібрались сини й любі доньки.
Ні, враже, краси не дамо,
Живого не вирвати серця -
Вже краще усі помремо.
Вкраїно! Вкраїно! Вкраїно!
Допоки твої вороги
Робитимуть з тебе руїну,
Топтатимуть дико стяги?
Сини-українці, не даймо,
Не даймо вбивати красу,
Як цвіт українську кохаймо
Ми матері мову живу.
Бо що подаруємо дітям:
У віно дочкам і синам?
А крихітним внукам і внучкам?
Ні! Лютая смерть ворогам!
В нас мова і віра прадавні,
Також - українська земля.
Хай вмиється чорною кров"ю
Азійська безчесна орда.
До бою! До бою! До бою!
Бо це вже остання межа,
Не буде в нас більше спокою,
Як згине вкраїнська душа.
Ні, враже, ще мова засяє
В нас рідна вкраїнська одна...
Ми будемо жити у Слові,
Бо мова - це Бог і рідня!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342147
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.06.2012
автор: Зеновій Винничук