Весняна ніч тревожить душу
Сумні думи виклика
Від болю не кричати мушу
Розставання нас чека
Солодкий запах черемшини
Останній дотик коханої руки
В мене ще посмішка дитини
Та на чолі відбилися роки
Я стільки болю пережила
А тепер знов, неначе дежавю
Лиш те, що я тебе любила
Для когось не причина будувать сім́ю
Ми разом востаннє побудемо
Пройдемсь босоніж по росі
Через роки навряд чи забудемо
Зірку з неба в моїй шовковистій косі
Одне бажання на двох загадали
Але воно не збулося, на жаль
Жовту квітку кохання зірвали
Перетворивши серця в міцну сталь
Десь далеко лишився той час
Де барвами щастя палала планета
Де нікого не було, крім нас
І бузкового неба - намета
Безтямні губи «люблю» шепотіли
Стискалось обіймів кільце
Нас слуги розлуки схопили
І ми втрапили в долі сильце
За руку взяв тебе світанок
І на стежину майбутнього веде
А я впаду згорьована на ганок
І соловей печалі пісню заведе
Як без тебе йти, як далі жити ?
Я, мабуть, мріяти надовго розівчусь
Хочеться вовчицею завити
Я осуду людського не боюсь..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339590
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2012
автор: Леся Приліпко-Руснак