Я слухаю мелодію дощу
Неначе реквієм кохання
В душі всередині кричу
Назовні чашу п'ю мовчання
Безвихідь, мов кільце
Стиснула моє горло
Я – птах, що втрапив у сильце
Я - зернина змелена у жорна
Я вирву з серця, як бур’ян
Кохання вквітчане весною
Почуттів зміліє океан
І нас ніщо не з’єднує з тобою
Твій образ, намальований дощем
Я з ненавистю зітру
І помсти караючим мечем
Тебе з усміхом торкну
Ти – змій в людській подобі
Іди геть з мого життя
Ти скриню зла ховаєш в собі
Тобі невідоме каяття
Твої поцілунки, мов отрута
Що душу спалюють дотла
Не зацвіте в саду моєму рута
І печалі слід не зникне із чола
В твоєму світі жорстокість панує
Там немає кохання краси
Там підступність і зрада чатує
І згубні спокуси навік проросли
Погляд твій, мов Антарктики лід
Ти нікого кохати не в змозі
Ти приходиш з букетами бід
А я опиняюсь знову в облозі
© Copyright: Леся Приліпко, 2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339584
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2012
автор: Леся Приліпко-Руснак