Завіявсь муж. Остались діти.
І все одна, одна, одна.
І нікуди себе подіти -
Робота лиш - і та нудна.
Є подружка і колежанки.
Поспівчувають. А вночі
П'є каву туга з філіжанки.
І тужно так кричать сичі.
Сховає знов подушка сльози.
А сни насняться молоді,
Де вдвох. А луки й верболози
Їм шелестять: "Люби! Радій!"
Жаріє, крутиться в постелі -
І дріж солодкий обніма...
Проснеться - й наче у пустелі:
Нема його, нема, нема.
Така біда, жіноче лихо,
Такий талан на стільки літ.
І ходить відчай тихо-тихо.
І нишкне світ біля воріт...
19.05.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338500
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.05.2012
автор: Вячеслав Романовський