Я спраглими віями
доторкаюсь чола,
І миті ловлю,
наче сто літ без тебе…
В погляді твоїм,
стільки тепла,
що ним можна зігріти навіть частинку нЕба…
А долоні твої,
пахнуть цвітом бузку,
що в садах на весні
так нестримно буяє,
Ти знай ,тепер ,
ти тримаєш душу мою боязку,
так тримай,
що без тебе весь час так нещадно згорала…
І в обіймах твоїх наче,
в тих оксамитових мріях…
які ніжать
дотиками серце тремтяче…
і сни ,що раптом ожили
на засипаних вічністю віях,
наївністю моєю,
що далеко зовсім недитяча.
ти тримай,говори що твоя...
а я вічність віддам
аби поруч з тобою
загадувати бажання ,
коли падає нова яскрава зоря...
і просипатись що ранку ,
на обличчі з твоєю теплою рукою
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338354
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2012
автор: MADLEN