* * *
Вірші наша хвороба, навік незцілима.
Ми живемо у вирі суєтних подій,
З череди сірих днів, що летять невловимо
Тротуари кладемо до сонячних мрій
Вірші наша хвороба: ніхто не врятує,
Хоч є ліки дієві з брехні й забуття,
Але душу наївну все точить, бунтує
Хіть пізнання вселенського сенсу буття.
Там, за гратами сліз, скам’янілою суттю
Поступово втрачається шлях до мети.
Усвідомленням скарані до перепуття
Нам все важче і важче спинаючись йти.
Ми жорстоко повінчані з правдою рими,
Нас в полон захопив строф музичних вінець
В’язь думок хай кипить у шаленому ритмі,
Тільки серце врятує, сказавши: “Кінець.”
В них спасіння і мука, утіха і кара
І приречені щастям ту кару нести,
Ми дорогами снів в цім житейськім обшарі
Маєм зо дня у день крізь тумани брести.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336998
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2012
автор: Валентин Бут