* * *
Чорними крилами збитого птаха
В нас пророста неминучая доля.
Вчора живе ще вкривається прахом,
Віщими снами засіяно поле.
Вітер гуляє в імлистім тім полі,
Щось негаразд, ніч, безсоння тривожне,
Так, наче плач по незнайденій волі
Через ці стіни пробитись не може.
Все ж щось святе проявляється в буднях,
Наперекір їм зринає і дише.
З вулиць затоптаних багатолюдних
Геть утікаєш туди, де утішать,
Не відштовхнуть, не заманять в болото,
Зцілять натомість від смутку й брехні,
Бог з ним, нехай і не ладиться щось там,
Легше все ж вірити й жити мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336992
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2012
автор: Валентин Бут