Він зрадив їй- вона і не почула
Одягла брюликів карат,
А він узув нові щиблети
В барсетку кинув автомат
Обвіяв тілом пів флакону
Поставив чуба... ну, пірат!
От я би ті йому карати
Я б знала, що подарувати
Або куди їх заховать...
Вона ж сиділа й поглядала
Немов би в море проводжала
Не піхотинця-моряка.
І шепотіла-не така...
Така як всі я,хіба дура?
Умерти? Жити? Чим? Минулим?
Його не ваблю? Не така хвігура?
Усього лиха? Не біда...
Його чекала був солдатом,
І... В позу стала -три вікна!
Роздерла штори- пінюари
А в серці музика на рип
Над морем вітер колисає
О, небо! Дай їй знак!
Не йди!- кричала- Я кохаю!
Ти мене любиш? Любиш?- Так!
Кипіло в домі... Підвіконня
Тремтіли руки і гроза
Вони кохаються понині
Любов дарує небо синє
По склу стіка каратами сльоза...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335844
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2012
автор: Ольга Ратинська