* * *

Душа  –  рожевий  яблуневий  цвіт.
У  неї  право  більш,  ніж  магдебурзьке:
Благословення  роду  на  політ
Над  буком  
                             буковинським  
                                                                         білим  
                                                                                           бузьком!

Із  словом  предка  в  далі  птахом  рвусь,
Бо  маю  право  більш,  ніж  магдебурзьке:
Завіт  моїх  півграмотних  бабусь,
Що  знали  і  німецьку,  і  румунську.

Дідів,  бабусь,  яких  сільський  єврей
Щодня  вітав  отак:  -  Шолом  алейхем!
 -  Здорові  будьмо,  доки  не  помрем!..  –
Казав  мій  дід  із  серцем  добрим,  легким.

Не  бачив  я  очей  бабусь,  дідів,
Що  знали  гнів  турецький,  стрій  австрійський.
Мереживсь  рід  багрянцями  слідів,
Коли  в  село  вривалось  враже  військо...

І  море  недомовлених  розмов
Хлюпоче  з  ночі  словозаборони.
Та  хто  вкраїнське  слово  поборов?
Бояри?  Шахи?  Графи?  Чи  барони?

Дмитро  Гнатюк,  Іван  Миколайчук
Та  Івасюк,  замріяний  Володя,
Нагоду  дали  світові  відчуть
Спів  серця  –дримби  велета-народу!

Іду  землею  славних  земляків.
До  віщих  слів  жага  непереборна,
Удолі  слів,  як  в  таїні  віків,
Таке  пісенне  і  пекучо-чорне.

Душа  –  словесний  український  цвіт.
У  неї  право  більш,  ніж  магдебурзьке:
Словами  переповнившись  летіть
Над  світом  білим  –  буковинським  бузьком.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335632
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2012
автор: СавчукМикола