Недоспівано, недосказано,
Недокохано, недописано…
А роки біжать, не спиняючись,
Зорепадами, падолистами.
У скажений галоп зриваються,
Злою Долею підострожені.
А вона собі, знай, насміхається,
Зубоскалиться переможно.
-Не докажеш!.. Не доспіваєш!..
Не долюбиш і не напишеш!
Ти даремно від мене втікаєш,
Все одно нічого не встигнеш.
Недописано… Недоспівано…
Недосказано… Недокохано…
А я з Долею сперечаюся,
Ніби Фауст із Мефістофелем.
-Ти крутила мене, гнуздала
Та по краю прірви водила.
Не подужала, не здолала.
Бо, мабуть- що,- тобі несила.
Кажеш, в мене душа пропащая?
Кажеш, так на роду написано?
Брешеш, брешеш, дівко гулящая.
Не зіб’єш в манівці, пройдисвітко.
Так, не стати мені святенником
Та бувало, що навіть янголи
За гріхи свої непрощеннії
З неба в пекло безкрилими падали.
То ж допоки з тобою, сестрице,
Ми підійдемо до небокраю,
Сподіваюсь, що скажу й напишу,
Доспіваю та докохаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334263
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2012
автор: посполитий