Надворі вже стоїть весна,
Така чудова - ніжна й тепла!
Це та краса, що неземна,
І від якої серце стерпло.
Стою і слухаю, закрила очі,
І різні голоси почулись.
Мабуть, дерева щось шепочуть,
Зі сну вже всі вони збудились.
Тут вітер підхопив розмову.
Моє волосся він роздув,
Щось нашептав мені казкове,
Казав, що він про мене чув...
І сонце говорити захотіло,
промінчиками ніжило мене...
Аж раптом все стемніло, загриміло
І стало діятися щось страшне!
Я стрепенулася, відкрила очі:
Гроза вже почала свій бал.
Вона розбила мрії ті дівочі
Про світлий і щасливий той фінал...
Дерева вже кричали, не шептались,
Пророчили мені щось зле!
А з вітром-пустуном що сталось?
Він вже не віє, тільки дико дме!
А темні хмари взяли сонце у полон,
Вони закрили його дуже щільно!
І я програла, як Наполеон,
І мої плани, певно, були недоцільні...
Серце завмерло, але вже від болю,
Гроза раділа зі своєї перемоги!
Погано готувалась я до бою,
Мабуть, не ті я вибрала дороги!
Але я вірю, що це ще не кінець!
Гроза минеться, знову світло стане!
Я ще отримаю лавровий той вінець!
Моя пора, та золота, іще настане!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333573
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2012
автор: Оксана Гринчук