Як два птахи розлетілись з тобою,
покинули старе гніздо на волю вітру.
Ти там де сонце сходить над водою,
а я ,де зорі в небі квітнуть.
Я ще не звик ,що знов тебе за місяць не побачу,
що знову не обіймемось шалено двоє,
Й на теревені ніч з тбою не потрачу,
і не розраджу горе своє.
Згадав як ще були малі ,й сварилися постійно,
і як боялися грози самі у дома.
Як мати научала так настійно,
а батько упіймав отого сома.
І зараз дивлюсь в ніч й сумую за тобою,
бо в світі ми у двох лиш рідні.
Я називаю гордо всім тебе сестрою,
плачу ,і згадую ті днини срібні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=3333
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.07.2004
автор: Вітер