Твоя любов мене спасла. Я не плазую на колінах.
Наша правда не дала сміятись долі без упину.
Як хотіли б упирі схопити ніжні твої руки
Й пити з ночі до зорі солодку кров розлуки...
Я не шукаю зайвих слів, я літаю уві сні
Може дійсно я живу тільки в сні, не на яву
Ти – моя радість, моя біль. Зупинись і зрозумій
Тільки разом крізь пітьму подолаєм цю стіну...
Цей дикий світ усе продав, але йому все мало грошей
Він і тих би розтоптав, для кого став такий хороший
Та без них його буття вже неможливе. Без упину
За копійку лиш вони тобі стрілятимуть у спину...
Та хай знають, - таки є щось святе у світі цьому
Добротою віддає. Не продається це нікому.
Це – я і ти. І твої сльози проросли весняним цвітом
Тільки впали перші роси над байдужим білим світом...
1998 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333212
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2012
автор: kriwoy