***
Я кожен день безсило на межі
Руками рву іще торішні трави.
Живу: лиш дух в дешевій мережі,
Що кожну мить чекає з неба кари.
І сік берези - наче гирло сліз,
І горло муки, біль не заковтнути!
Його любов - миршавенький реліз,
Що навіть сил не требує забути.
Не винне небо, я сама - вина!
Бо вік - покута, безкінечна втрата.
Мені той срам підкинула зима.
Гадала: так ще зможе покарати.
Та я караюсь на межі без них:
Без зим забутих, мрій стандартно-сірих...
Ковтаю шал емоцій вже німих
Межи надій, статечно перепрілих...
(29.1.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331598
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2012
автор: Леся Геник