Я проти зими крокував навмання
З блаженним душевним зарядом.
Січневий вітрисько скимлів цуценям-
Дводенним, сліпим, безпорадним.
Так виє щеня(поховайте живцем!)-
Бездомне, нещасне, убоге.
І мордочка біла мені у лице
Торкалась холодна й волога.
Від матері-бурі вітрисько відбивсь,
Провулком блукав незнайомим.
Я теж у дитинстві,бувало колись,
Не раз відбивався від дому.
І матір у церкві колись загубив.
Звав гучно-сміявсь люд із мене.
На вівтарв тільки свій перст пригубив
Притворно суворий священник.
А вітер по матері плакав до сліз,
На холоді добре намерзся.
Мені під розхристану куртку заліз
І тихо заснув біля серця.
Зловивсь я на думці: хотів помогти,
Когось перестріть,пожаліти.
Січневим провулком бродив без мети
І серцем зігрів лише вітер.
А вечір далекий ріднів і ріднів
Синам, що шукають своїх матерів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331551
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 19.04.2012
автор: СавчукМикола