Так часто я приховую в собі,
Гіркий полин нахабності людської,
Коли мене вбиваєте без зброї,
Метаючи образи у злобі.
Как часто я хочу на небо выть,
Отчаявшимся, меж флажками волком,
Когда друзья, "невинным" кривотолком
Пытаются мне вены счастья вскрыть...
Так хочеться в блакитну злинуть вись,
На землю впасти мертвою росою…
Навіщо знову, люди так зі мною?!
Напевно зрозумію все… Колись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330533
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.04.2012
автор: Осіріс