Депресивна самотність рве на шматки слова.
І не хочеться неба, коли тебе поруч нема.
Рвуться мрії, світанки стрічають вже на самоті.
Ну, а я би віддала без жалю свій світ тобі.
І весна ця фальшиво радісна, як і зима.
Та єдина тому причина, що я сама.
Не терпітиму масок й твоєї майстерної гри.
Я ніколи тебе не тримала, будь ласка, іди!
Зв'язок втрачено - ти вже не той, ким був.
Щастя ще не оплачено, ти ж про це навіть не чув.
А байдужість вбиває, згубна для всього вона.
Душа ж не забуває, лише ледве тріпоче струна.
І мені все одно, переконую вкотре дарма.
Не останню тут роль зіргала не наша зима.
Тонка грань божевілля. Перечитана всоте глава.
Запаковане щастя в валізу. Я йду. Дива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330461
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2012
автор: Fairytale