П*ю книги спраглими устами,
Як смертні п*ють березовий сік…
І осідають на душі птахами…
Не людей імена,а рік…
Не людей імена,а води,-
Омивають повіки віків,
Дивна квітка неземної вроди,
Взяла мене на руки,щоб не обгорів!
Береже мене як дитину,
Сповиває власним теплом….
Говорить:
«Я ніколи тебе не покину,
Спи спокійним,безтривожним сном!
А на ранок…коли повернешся,
Я буду поруч-тебе обіймати!
Ти дивно,дитинно мені усміхнешся,
Ми довго будемо... мовчати!»
І нас ніколи не поглинуть,
Одноманітні числа днів….
Мені ніхто вже не замінить,
Троянди з присмаком морів!
8 квітня 2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328762
Рубрика: Присвячення
дата надходження 08.04.2012
автор: Той,що воює з вітряками