***

Не  треба  слів.  Вони  такі  важкі,
Їх  зносити  щодня  –  німіють  руки.
Розрад  нема  –  терпіння  і  розпука,
Тож  не  ліпи  зі  слів  нових  божків.
Вони  для  тебе  цінні,  що  й  казать.
Поблискує  мармиза  золотава…
А  що,  як  це  –  не  суть,  лише  оправа
Без  дозволу  повернення  назад?
Кайданки  на  вуста  –  твоє  «клянусь».
Ти  знов  промовив!  Хто  тебе  зурочив?
Прошу,  помовч,  бо  всі  слова  –  пророчі.
От  вимовиш  –  і  станеться  комусь.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326476
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2012
автор: Наталка Янушевич