Завиває світи павутинням
невблаганна байдужість століть.
Десь у ріднім селі є Каміння,
оберегом на варті стоїть.
Тут життя починав розуміти
в кольорах всіх його і без барв.
Це для інших Каміння гранітне,
а мені - найкоштовніший скарб.
Грає доля в одні все ворота,
як в дитинстві ми грали малі.
Непотрібні потреби й турботи
пригинають униз до землі.
Шкода лиш, що нічого не зміниш,
ніби все є, а щастя не є.
Це для інших Каміння камінне,
а для мене - дитинство моє.
З сподівань, як з хвороби, оклигав, -
всі дорослішають, а проте...
сивий камінь самотньо з-під снігу
виглядає вчорашніх дітей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325760
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2012
автор: Perelubnik