Агій! Як я довго не писала… Певно, що зіткнулася з тим, що зараз твориться у нашому спільному світі. Щось таки відбувається, чимось пахне у повітрі. Щоранку , виходячи на вулицю, напружую свої ніздрі автоматично і стримую порив просто перекинутися через пасок і гайнути вовком до лісу. Подалі від цього запаху – задушливого і страшного для мене, як для Дикої. Ходжу по вулицях і бачу людей, що схожі на свічки, які ось-ось догорять. Жодної тобі посмішки, жодного натяку на життя у очах. Мороз по шкірі, волосся дибки і волога паволока на повіках. Хочеться ридати безпричинно і втікати звідси якнайшвидше!
Таке врження, що магічність нашого прострору втрачається, витікає у якусь невидиму дірку, або хтось краде те все звідси, просто у нас з-під носу! У одному невеличкому місті є стільки загадок і місць сили, що й за рік не обійдеш. І тут, шалене відчуття, що це все зникає, позбавляючи мене і таких, як я сили і натхнення. Невже ніхто не чує?
Перестають снитися сни, у яких можна відшукати відповіді, і в яких можна спілкуватися без перепон. Я лежу без сну вже другий день і перемотую в голові плівку усіх останніх подій. Викладаю з них дивну мозаїку, перекладаю елементи з одного місця на інше, щоб ясніше бачити картину і стомлююсь, як ніколи. Таке враження, що постійно потіють шкла окулярів – щось заважає ясно бачити.
Пройшло всього якихось 7 днів після випробовування, а світ перевернувся докорінно. Та що там казати, коли у моєму житті усе стало з ніг на голову, чи, може, навпаки, з голови на ніг. Хто його зна, що тут правильніше. От і зараз, примушую себе писати, ніби продираюся крізь тернові хащі. Думки плутаються, руки не втримують пера, всидіти на місці не можливо. Щось чи хтось не дає викладати потрібне на папері. Щоночі потроху формується думка, для чого Дракон тут, у нашому світі. Але ніяк не може народитися до самого кінця. До пологів ще зовсім трішки, а у мене відчуття, що не доношу її. От же ж!
В такому випадку може допомогти лише Віра. Безумовна віра в те, що відбувається і в своє місце у Всесвіті.
Прокидаюся раніше, щоб встигнути на певне місце у певний час, щоб сісти у повній Тиші і медитувати до того часу, поки не заспокоюся і не зможу діяти далі.
З моїх долонь потиху починає струменіти енергія – золота і блакитна. Сонце і земля. Вогонь і вода. Пропускаю крізь себе усе, що можу – дерева, дзвін крижинок, дивні фігури з хмар, вітер, який пнеться до тіла, любов, траву, яка прокинулась в насінинах і тільки-тільки зачинає співати під землею. Я чую ту пісню і розумію, що мушу стати тією травою, аби набратися тої сили , що з легкістю простромлює саму Землю, не зважаючи ні на що. Не задумуючись, не стримуючись, не сумніваючись, чесно. Це і є Призначення? Так – це саме воно. Відчуття, які переповнюють, переливаються, вихлюпуються за вінця душі і Впевненість у тому, Що і для чого ти робиш.
Закінчую медитацію тим, що бачу точку в небі, яка рухається у мій бік, збільшуючись у розмірах і тим самим збільшуючи мою віру. Не передати словами захоплення від споглядання Дракона, який літає! Я зникаю, розчиняюся в тому почутті – його польоту і свободи. Часами, мені здається, що я щаслива уже від того, що побачила його Крила і на тому й можна закінчувати мою пригоду. Але, на жаль, початок – це ще далеко не все…
***
Сни
Після медитації у снах почалися прояснення. Таке враження, ніби хмари розступаються у небі, показуючи Сонце. Серед усіляких дрібниць і хаосу, які снилися останнім часом – це сновидіння мало зміст і наповнення. Мені наснилося, що їдучи машиною додому, зупиняюся спитати коротшого шляху. Стою на пагорбі і бачу натовп білоголових старців у лляних одежах. Волхви!!! Моє серце сповнилося трепетом, неначе стало метеликом, розправило крильця і залоскотало зсередини –« прокинься!». Волхви повільно йшли і повагом схиляли голови зустрічним людям. Мені ж захотілося вклонитися глибоко і коли випросталася, побачила кілька пар прозорих гострих очей, що пронизливо дивилися на мене. Я зробила крок назад і спіткнулася. Оглянула себе з ніг до голови і зойкнула, прикривши рота долонею. На мені була така ж лляна одежа, як і на всіх. Волхви запитально дивилися, наче чекали чогось від мене. Я ошелешено кліпала очами, нічого не розуміючи. Поки один з сивочолих не підійшов до мене впритул і вклав у руку невеличку скриньку. «Проведи обряд!» І за одну мить в моїй голові промайнуло десятки мислеобразів, калейдоскоп з хвилин та секунд мого майбуття. І Сила. Така неймовірна сила заполонила моє єство, що здавалося мене піднесло над землею. Волхви вклонилися,тепер вже мені. І я прокинулася.
Прокинулася з відчуттям реальності після сну. Так, ніби все трапилося зі мною насправді. Я навіть помацала голову, чи нема там, часом обруча, що підтримує моє волосся. Нема…
Потягнулася і встала з теплого ліжка. Щоб, як завше зранку піти зустріти Сонце. Підстрибом побігла по сонній алеї, думаючи про те, що наснив нині Дракон. Часом мені видається, що наші сни з»єднані невидимими мостами, але ми ще не в силі сповна керувати собою в них. Добре, що хоч дають якісь підказки, хоча й, іноді, досить туманні і незрозумілі. Я дивилася на пружок Сонця і , ніби тихе усвідомлення правильності дій полегку розливалося у моєму тілі. Хтось вчасно і ціленаправлено вкладав певні слова в мою голову і йдучи додому, я вже точно знала що й для чого маю зробити.
Ще здалеку, підходячи до свого будинку, помітила щось під дверима. Підійшовши ближче з острахом присіла, щоб роздивитися, що воно таке. Яким же ж було моє здивування, коли на власному порозі я побачила скриньку зі свого сну!!! Тремтячими руками повільно розкрила її. Перо, невеличкий камінь, блакитна пляшечка з рідиною і недопалок воскової свічки. Я різко закрила скриньку і оглянула подвір»я в пошуках насмішника. Знаючи наперед, що це ніякий не жарт. Все, що зі мною відбувається є правдою, на жаль, чи на щастя…
Я вирішила порадитися з Даною щодо дивного сну. Дана ж , у свою чергу, почала розповідати свій сон. Дивно, але у її сні було застереження для мене – чекай якогось обману, або несправедливості! Їй наснився середньовічний світ, галявина біля лісу і я, що прямую в той ліс за Драконом. Дана відчуває, що щось іде не так, але я , у сні, вірю , що там, куди іде Дракон – безпечно і для мене. Тільки перед самим лісом Дана, яка залишилася на пагорбі, бачить, як з істоти, схожої на Крилатого, сповзають навіяні чари і назустріч мені виходять шестеро головорізів. Мені нікуди втекти. Дана розуміє, що нічого не встигає зробити і щосили кричить про допомогу! Благо, що її чує справжній Дракон, який тренується поруч зі своїми друзями. Він поспішає до лісу і зав»язується бійка. Мене рятують. Кінець сну. Вірніше , далі якісь обривки з зовсім інших реальностей…
Мене тривожить цей сон. Не можу зрозуміти, що він може означати. Розповідаю Дані про своє і показую скриньку. Яким чином у цьому світі зробити правильно обряд для об»єднання стихій? Як пояснити людям, що мені потрібно від них? Їхня внутрішня енергія і віра. Їхнє натхнення і емоції. Їхній творчий потенціал і суміш стихій у душі… Ідея приходить сама собою. Я ляскаю себе по чолі! От дурепа!
-Данко, малюй афішу, я зроблю психологічний тренінг по стихіям! Людям не обов»язково знати для чого вони збираються. Основне, щоб вони відкрилися! А там діло піде, як по маслу!
- От ти голова! – усміхається Дана.
- І Дракона треба. Саме у нього збиратиму весь Енергетичний Потік - там є куди. Бо я точно всього в собі не втримаю. Хм… Придумаю щось, аби затягнути його…
- думай-думай, Чарунко моя!
***
У нашому світі є багато техногенності. Ось і повідомлення у невеличких коробках телефонів – одні з таких речей. Скористаюся! «Вчитимешся рунам?»
«Так!!!!)))))»
Скидаю до мішечка сердолікові камінці і йду на зустріч. Як завжди, тільки штовхаю двері у забігайлівку, де мене чекають, як в одну мить волосся моє стає ще рудішим, пояс стягується до максимуму, зникають окуляри і хода моя стає повільною, сторожкою, як у звіра. Цегляні лабіринти ведуть мене до них. За столом споживають м»ясо Дракон і Лаба. Від другого відчуваю невловимі фібри невдоволення. Не зважаю, бо маю на меті інші справи. Вітаюся і кладу мішечок на стіл. Помічаю в очах цікавість і дитячу радість! Ну що ж, подивимось. Колись мені показали гру на інтуіцію – Гра Потоку. Висипаю усі 25 камінців на дерево і вибираю одну руну. Тепер по одній витягуємо решту помаранчевих камінчиків так, щоб на столі залишилася одна руна – та, яку я загадала. Неймовірно! Я не помилилася у ньому!!! Наш Дракон іще той інтуїт – сім разів з десяти. Я ще такого не бачила. Сиділа навпроти і усвідомлювала свою гордість за нього, як за власного дорослого сина Так легко… Цікаво, що воно буде далі.
Лаба нервував. То спостерігав за нашими діями, то брав участь у витягуванні камінців. Йому треба було йти до свого вчителя, але він ніяк не хотів залишати Дракона зі мною. Мене це дивувало, але я й надалі не надавала цьому великого значення. Кожному своє. Я маю турбуватися про ріст Дракона і переходитиму перешкоди, якими дивними чи важкими вони не були б… Лаба ображено залишив нас. І ми, через інший вихід ввійшли у наш час. Я бачила, що Дракона це вже не дивує, навіть навпаки, забавляє. Складалося враження, що він просто бавиться, наче дитина новою іграшкою. Ой, юначе-юначе, якби ти знав, що на тебе чекає… хто зна , чи тішився би так тоді…На жаль не можу одразу викласти все, як на духу. Мушу все робити поступово. Крок за кроком. А що, як він не витримає чи здасться посеред дороги? Що тоді робитиму з усіма тими таємними знаннями, які збираюся передати? Тихо слухаю звичайні розповіді юного хлопця про життя, про сім»ю, про мрії. І ловлю себе на дивному спокої, якого не відчувала вже давно. Мені стає ніяково… Бо помічаю, що мій Дракон раптом починає рости, якась невловима мить відділяє його від дорослості. Чи маю право? Хто зна? Робитиму тільки те, що підказує серце.
***
За день проявився сон Дани.
Учень знахаря у цьому світі вчився бути лікарем. Людина, яка ступала крок в крок за Драконом, оберігала його і опікала. Як на мене, аж занадто. І ,раптом, з»являється хтось, хто провокує його ріст і дає усвідомлення його особливості. Що трапиться, коли Дракон відчує себе, стане собою і зможе літати? Що тоді буде з людиною, яка приречена бути на землі?
У кожній людині є дві сторони. Завжди. і сильніша та сторона, яку людина починає годувати. Не рідко, у доброї людини виникають ситуації, які провокують на погані думки. Порція заздрості, зневіри, болю і, дивись, з душевного друга чи вірної дружини витягуються такі неймовірно негативні речі, що видається, ніби ти вперше цю людину бачиш.
Ну що ж, якщо серед випробовувань для Дракона, знайшлися випробовування і для мене, то чому б і його другу не постати перед якимось вибором?
Отже, учневі знахаря прийшлося не легко. Адже я помітила в його найближчому другові Дракона. Невідомість лякає найбільше. А Лаба більш за все боявся втратити друга, бо як ніхто інший знав, що таке самотність та покинутість. Одного разу він мало не втратив його і не хотів відчути таке вдруге. З іншого боку, він теж вважав себе особливим, а значить теж мав таке саме право на знання, як і Дракон. Він попросив мене, щоб я вчила його теж. На жаль, я не могла цього зробити і не могла пояснити, що можу вчити лише того, хто є пов»язаним з моєю душею в минулому житті. Я можу показати шлях тому, хто призначений мені зверху, чи кому призначена я. Але як пояснити це людині, яка закрита і нічого не чує крім внутрішніх образ? Ніяк! Колись я вчилася і доходила до всього сама самісінька. Не маючи наставника, мала брати собі за вчителя саме Життя, Природу, Небо, Бога і сама себе. Скільки відкриттів я зробила за своє не таке вже й довге життя! І зробила їх самостійно. Тому й просто розповіла про це Лабі, говорячи, що я нічого не приховую, що дам відповіді на любі поставлені ним запитання. Спостерігай і вчися! Все в твоїх руках!!!
Не чує! От же ж! Не чує ні мене, ні друга, ні самого себе, а відтак і Бога в собі. Не вірить нікому. І не вірить в себе.
Він почав агресувати і протестувати, не розуміючи, що сам починає руйнувати дружбу, яку так довго викохував. Його душа захворіла і вкрилася тоненькою крижаною плівкою. Де-не-де почала чорніти. Він погрожував, що не здасться так просто, що якщо я його не вчитиму, то він знайде когось іншого. І зовсім не виключено, що той інший буде Чорним. Мені стало зле від власного безсилля і від думок, які почали з»являтися в моїй голові. Зло породжує зло. Так було завжди. Але дурниці робити людині ніхто не заборонить!
Я довго роздумувала і вирішила, що не хочу стати причиною їхнього розбрату. Призначення призначенням, але мною керує хтось Вищий, тому прислухаючись до любої душі своєї, написала :«Мабуть мені не варто було відкриватися. Я подумаю, як зникнути, щоб не зруйнувати вашу дружбу і нікому не завдати болю. Я зробила помилку…»
Пан, або пропав! Я кинула бомбу у його серце. Свобода вибору – страшна річ. У кожної людини є вибір. Все у нашому світі зумовлено, і лише в одній точці збережена свобода волі – людина або стане сама собою, або відмовиться від себе. Це – єдиний вибір. І від нього часто залежить все.
Вибирай, Лабо. Це твій шанс. Останній і найважливіший… і що б не було, я вірю в те, що ти вибереш правильно.
Ви собі не уявляєте, яка я була переповнена щастям, коли у відповідь отримала :» Не зникай! Ти потрібна йому. Вчи його. Я постараюся змінитися…ти ж казала, що у мене це вийде!»
Він обрав шлях до себе! Ще одна перемога у цьому світі. Ще одна душа на вагах Правди…
Забігаючи наперед, скажу, що за один тиждень Лаба змінився так, що й не впізнати. Дійсно , Бог являє Себе лиш в тій степені, в якій шукач може витримати Його сяяння. Лаба почав світитися. І, якось, сидячи в парку на лавці навпроти нього, ми з Драконом стали свідками Дива. Позад Лаби раптом у небо вистрілили два білі крила! О, Боги! Він був Янголом!!!!!!! І навіть не підозрював про це!
Шлях до себе може виявитися настільки важким, але настільки цікавим, що в кінці дороги ми забуваємо про труднощі, які випали на нашу долю, апросто насолоджуємся і пишаємось пройденим шляхом і вдячністю за цей безцінний дар – Бути Собою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325652
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2012
автор: LaLoba