Із піни морської з’являєшся ти,
На берег виходиш вродлива,
Як квітка без сонця не може цвісти,
Так людство не може без дива.
Краса заворожує наші серця,
Окрилює думку, можливо,
Відтворює пензель натхнення митця,
Ми кажемо пошепки: Диво!
Нам слово Поет залишає живе,
Віки пролетіли бурхливо,
І зцілює слово те серце твоє,
І кажеш ти пошепки: Диво.
Чому ж нам нав’язують зовсім не те –
Потворне, скалічене “диво”,
Ховають розумне, правдиве, святе
Всміхаючись ніжно й грайливо?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323251
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2012
автор: Ерох2