Пізно увечері сонце сховалось,
І над росою затамувалось,
Відверті ритми змушутють душу,
Промовити хочу, коли треба мушу.
У танці вітру і винограду,
В місячнім світлі бачу пораду,
Кожен листок у щоденнику вирву,
І через вогник, запалю всю прірву.
Атом тамує в собі всю спрагу,
Врешті кидає виклик ідеалам,
Він не мовчить, він говорить безслівно,
Може мені це потрібно, повір но.
Як через ліжко, як через силу,
Я кулаком проминаю перило,
На висоті снігового морозу,
В дрібязки кришу брилу із льоду.
Пітьму розсію спалахом духу,
Зніму цю теплу, осінню перуку,
Моє волосся срібним вже стало,
Сніг промовляв, а мені було мало.
Хочу змінитись, я хочу змінитись,
Мовив про себе різдвяний витязь,
В темряві він не боїться помилок,
Знає себе, і цінує всеціло.
2 грудня 2011 року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322440
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2012
автор: Тарас Лісняк