Не варто гріть надію у безсмерті
У кожного буває власний час,
Коли душа в скаженій круговерті
Згада про вогник серця, що вже згас...
Роздмухати жарини нездійсненно,
І сірим попелом розбурханим розсіється у світ,
Хоч дуй, як ураган,тайфун - скажено!
Та вітер цей...Надасть лиш спогадам політ...
А спогади осядуть пилом
У полі серць наповнених любов*ю,
Це серце тих,хто називає сином
І тих хто дружбу захищає кров*ю.
І пам*ять сколихнеться в поколіннях,
Як вітер в ковиловому степу -
Й знайде чудове відображення в творіннях,
Що славлять щастя і женуть біду...
Це слід...Відбиток згаслого життя,
Та іскра з вогнища, що схована у зорі,
Яка сіятиме сама без жодного миття
Жариною людською у безсмертнім морі...
То ж дійте так, аби не червоніти з неба,
Не повертатись на бік у труні....
Прислухайтесь,як серце скаже "треба"
Залиште заднім факел у пітьмі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322175
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2012
автор: Турист