Ще мертва вода в снігових кришталях –
Краса зачарована,спляча.
Та лиш бездоріжжям обернеться шлях,
Красуня прокинеться й плаче.
Хоч довго проспала,та вічно жива,
Пустилась будити світ сонний.
Під дзюркіт відлижний пробилась трава
І грім пролунав баритонний.
Заграє вона на цимбалах відлиг –
Красуня веселої вдачі.
Шпак тріпне крилом над кінцем голодриг
І ворон по стужі прокряче.
Пробудить жагу у живім й неживім
Красуня безсмертна – водиця.
Ми перші краплини губами ловім
Руками,губами,обличчям.
Відвесниться з часом старе і мале.
Як хутко гостюють в нас весни!
Пропала красуня…Шукали…Але
Краса – таїна безадресна!
Вона є усюди. Усюди бува:
В очах, в громовому відлунні…
Вона з кришталів снігових ожива –
То плинна,то спляча красуня.
Лежала уже в кришталевій труні –
Ожила веселкою в гаї.
І хочеться мовить мені навесні,
Що смерті немає!..
Тут Час обізвався: - Твій ніс-всюдисунь!..
Навіщо шукати пропащих красунь?
І я обернувся на добрім слівці –
Дрімала дружина на правій руці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321605
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.03.2012
автор: СавчукМикола