Верба схилила свої довгі коси.
І в далечінь дивилася вона.
Вона чекала,коли зійдуть роси,
Коли дістане до річкового дна.
А на іншім березі ріки
Русалка на когось чекала.
Ось вона уже цілі віки
Єдиного свого шукала.
І квітка білого латаття,
Мріє звільнитись від свого прокляття.
Вона хотіла б бачить чарівні світи,
Але мусить на річці цвісти.
Лиш теплий подих весняний
Взбадьорить цей пейзаж сумний.
І сонячне проміння
Перетворить це голосіння
На чарівний спів
Весняних птахів.
Валентин Ганжук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320956
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2012
автор: Ганжик