КАНІВСЬКІ РОЗДУМИ

1

Як  мило  й  ніжно  котики  цвітуть!
У  повені  Дніпровій  –  крига  тане.
Роки  на  ярмарок  ідуть-ідуть...
Переді  мною  знову  –  красень-Канів.

Завітне  місце.  Думи  запеклись...
Здіймаюсь  важко  на  Чернечу  кручу.
На  Україні  –  гірше,  ніж  колись.
В  міцних  обіймах  бідолашну  мучать...

І  стогне  тиша,  і  пече  журба.
Гріхи,  гріхи...  Прости,  Пророче-Отче.
Збувається  найгірше:  скрізь  –  ганьба.
Повірити  очам  своїм  не  хочу.

Як  же  хотілось  на  святій  горі
скропити  душу  хвилями  бандури…
Олекса  Гірник,*    мов  сірник,  згорів,
та  ще  нещадніше  владики  дурять.

Прийшов  на  сповідь,  щоб  Тарас  почув.
Він  зверху  бачить,  як  горять  тюльпани.
О,  думи-думи!  І  про  все  –  мовчу.
І  очі  повінню  Наталі-пані.*
                                         
Міцніють  думи,  глибшають  слова.
І  пом’янули,  і  музей  відчули.
Ніяка  влада  правди  не  схова.
Отут  –  ремонт.  Про  чистку  теж  почули.

Правдивих  владомазів  не  бува:
свята  Чернеча  чи  крута  Говерла...
Лукавий  –  робить  тільки  на  словах.
Добропорядний  –  словом  гори  верне.

                                     
2
 
Ми  всі  в  цім  світі  –  грішні  земляки.
Спрадавна  мирить  нас  єдине  небо.
Ідуть,  ідуть  на  ярмарок  роки.
А  нам  –  все  мало:  завжди  дива  треба.

Чи  згодом  буде  краще,  ніж  колись?
Та  так,  як  зараз  –  вже  несила  жити.
До  Бога  йди.    Покайся.    Помолись.
І  прагни  –  перед  Небом  не  грішити.

Храм  Кобзаря  тут  хочуть  возвести.
Люд  православний  слушно  б’є  тривогу.
Московська  церква  чи  сягне  мети?..
То  ще  б  мечеть,  костьол  чи  синагогу.

Канонізація  наблизить  судний  день?
Підступний  фарс  а  чи  турбота  влади?
Чи  церква  знов  єднатиме  людей?
Почути  б  ще  Тарасові  поради.

Вкладають  гроші  люди  звідусіль.
І  хочуть,  мабуть,  щоб  міцніло  братство.
Бог  –  неподільний.  Хліб  і  сіль  –  усім.
Мудріше  б  церкву  відродить  козацьку.

Вже  хто  і  як,  і  чим  нам  не  кадив,  –
аж  захлинаються  Дніпрові  води!
І  чваняться  перевертні-кати  –
освячені  душителі  народу…

Ми  є  народ.  Але  куди  йдемо?
В  державу  нашу  кріпне  спільна  віра?
Над  прірвою  в  покорі  стоїмо…
Пора.  Від  слів  –  до  праведного  діла.


3

Скликає  мати  доньок  і  синів.
«Реве  та  стогне  Дніпр…»,  –  гучить  священно.
Щоранку  владно  линуть  позивні,  –
Апостол  Правди  зве  –  Тарас  Шевченко.

Під  божим  небом  є  така  земля.
Є  Україна.  Сила  є  і  воля.
В  сім’ї  великій  щиро  прагну  я,
щоб  нам  частіше  усміхалась  доля.

Єдиний  Боже,  захисти  цей  край.
Пошли  нащадків  –  благородних,  дужих.
Хоч  не  судився  на  землі  цій  рай,
та  щоб  ніколи  не  було  байдужих.

Іду  по  лезу.  І  зове  краса.
Шлях  –  битий-битий…  Крутяться  колеса.
Дніпро  могутній  знову  воскреса.
І  лебеді  виблискують  над  плесом.

О,  друзі  вірні,  нам  тут  жить  та  жить!
Цієї  суті  не  відступить  жоден.
Весна  вирує,  зелен-гай  шумить.
А  що  ж  покаже  нам  наступний  жовтень?*  

Тож  не  мовчіть,  як  є  вам  що  сказать
відверто  й  щиро  про  здобутки  й  вади.
Про  що  мовчить-задумався  Кобзар?..
Байдужа  надто  і  лукава  влада.

На  ярмарок  ідуть,  ідуть  роки…
Одна  в  нас  Мати.  Нам  тут  разом  жити.
Добродії,  погідні  земляки,
судіть  самі,  кому  і  як  служити.

____________

*      Олекса  Гірник  тут  спалив  себе
           в  часи  брежнєвщини.
*      Наталя  Баклай  –  українська  поетеса.      
*      Вибори  нового  президента  

Березень,  2004

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320587
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.03.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА