На весні - коли розквітне,
Оживе природа.
Коли стане все привітне,
Як дівоча врода.
Ясно сонечко засвітить,
Пташки заспівають.
Всю красу покажуть квіти,
На вітрі заграють.
Я возьму собі відпустку,
Милуватись буду.
Хай шепоче вітер в ушко,
Прожене застуду.
Помандрую у той рай,
Де кохання дише,
Вода хлюпче через край,
Романтична тиша.
Це - Софіївка край - рай,
Вода і каміння.
Ліс , озера, світлий гай,
Спокій, протрезвіння.
Кожне дерево говорить,
Як тут гарно мило.
Річка Кам’янка дозволить,
Подивитись диво.
По туннелю пропливемо,
Метрів так - із двісті.
Дух захватить, як огнем,
У темному місті.
Далі Грецьких ще Богів,
Зможемо побачити.
Це казковий край мандрів,
Ще й ростуть калачики.
Є долина смутку тут,
Давні поховання.
Вони спогади несуть,
Та людські страждання.
Граф Потоцький все зумів,
Донести коханій.
Місце їй серед богів,
Любій і жаданій.
Покорила вищий світ,
Графиня Софія.
І тепер до наших літ,
Парк чутками віє.
Скільки ходить тут пліток,
Страшних і веселих.
Правду знає лиш пророк,
Дивлячись у келих.
Тож милуйтеся красою,
Створену коханням.
Не зруйнуєш і війною,
Райське це придбання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320533
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2012
автор: Дядя Вова