Сльоза пробігла по щоці,
І ти змінилась на лиці.
А погляд став таким сліпим,
Пригніченим але не злим.
Переді мною все стояла,
Сльоза котилась - ти мовчала,
А я розгублено дивився.
Дурманом наче обкурився.
Ми знали, що прийшов кінець,
Звели кохання на нівець.
Ми перейшли межу, кордон,
І не зняли своїх корон.
Тепер мовчання та сльоза,
Як блискавки сестра гроза.
Серця навіки розділили,
Хоча ми їх і не просили.
З»явилась в душах порожнеча,
Чорніша ніж в домашніх печах.
Не знаю скільки знадобиться,
Щоб душам нашим відродиться.
Рік, може два, або вся вічність.
Це тест такий собі на міцність.
Захочемо ми ще раз щастя,
Але ж - чи кожному це вдасться?
На все мабуть є божа воля,
Кому добріша стане доля.
Від когось зовсім відвернеться,
І горя той сповна нап’ється.
Котись мовчання та сльоза,
Як блискавки сестра гроза.
Серця навіки розділились,
Щастям одним не поділились!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320034
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2012
автор: Дядя Вова