Вона вже не просила допомоги,
Й сиділа біля тину в самоті.
Не було сил молитися до Бога,
Не було змісту у її житті.
Вона іще могла усе змінити,
Та зупинився час в її очах.
Їй не було для чого жити,
Вона вмирала в голубих снігах.
Вона тримала небо у своїй долонці,
Й усе здавалося химерним сном.
Та раптом виглянуло сонце,
Й наповнило її своїм теплом.
Вона у відповідь лиш дивно посміхнулась,
І хором забриніли потічки.
Птахи із вирію щасливі повернулись,
Уся земля ожила навкруги.
Вона пішла…Й усім здалося,
Що все було коротким сном.
Та вітер бавився її волоссям,
Й стелились квіти шовковим ковром.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319965
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2012
автор: Ruzhena