Прощалися ми з матерями,
Коли від’їжджали із дому,
Чи то до студентської лави,
Чи в мандри за долею знову.
Збирали всього нам потрохи,
А ми поспішали невпинно.
Звучали їх болісні охи,
Світилися голови зимно.
Тривогою стомлені очі,
Засмучено нас проводжали,
А потім вже – очі дівочі…
І в буднях про мам забували.
Любили їх якось невміло,
Трясло нас життя, ніби грушу.
Ниць совість кладемо спізніло
Гранітом на змучені душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319920
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2012
автор: Г. Король