Тихо падає сніг у долину душі.
Ні слідів, ні шляхів, ні тривог.
Розпадається обрій на крапки сніжин.
За мольбертом сьогодні Сам Бог.
Зрідка постаті скрипок, буває, ідуть,
По домівках розносять сонет.
В до-мінорі стою… І нічого не чуть.
Проступає крізь обрій портрет.
І зорі дві летять у долину душі
Між подій… і надій… і людей…
І в коханні тепер відірвати ніяк
Від зими неможливо очей.́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319700
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.03.2012
автор: Анатолій Штанько